Стихає шум останнього трамваю,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі,
Годинник про години забуває
І бринькає мелодії старі.

Під музику, що лине з високости,
Простуючи закам'янілий стан,
Спішить Діана до Нептуна в гості,
Вже два століття в неї з ним роман.

Діані люто заздрить Амфітрита,
Тому що літо, осінь, чи зима,
Сама в фонтані змушена сидіти,
Бо кавалєра гідного нема.

Колись вона з Адонісом ходила,
Згодив би ся і він кінець кінцем,
Але ж той батяр чоловічу силу,
Всю до останку виморив винцем.

Два леви, що нам Ратушу пильнують
Занюхали конячий теплий слід,
Довкола площі бігають, полюють, -
Кентавра хочуть з'їсти на обід.

А третій лев маленький, наче мишка,
В задумі сиві крила опустив
І втупився в якусь грубезну книжку,
Мабуть макулатурний детектив.

Почувся голос першого трамваю,
Забава припиняється в ту ж мить:
На постаментах леви завмирають,
Діана, спотикаючись, біжить у свій
Фонтан.

Над сірими дахами гаснуть зорі
І дряпає бруківку помело,
На площі Ринок все, як було вчора,
Так, начебто нічого й не було.

На площі Ринок все, як було вчора,
Так, начебто нічого й не було...