Жив на світі чоловік не такий, як всі,
Не один, відразу два мав він голоси,
Одночасно володів тенором і басом,
Сам з собою говорив і сварився часом.
Може був він диваком, а можливо хворим,
Але пісню сам один міг співати хором.

Насміхалися над ним люди без упину,
Пальцем тикали в лице, реготали в спину,
Ще не бачили вони дивини такої,
Як замовкне - то один, заспіває - двоє.
Довго кривду він терпів, боронився марно,
І не витерпів і ліг врешті у лікарню.

Там наївся він страху, сліз пролив чимало,
Доки з нього лікарі голос витягали,
Але більше вже ніхто кривдити не буде,
Він тепер такий, як всі, як нормальні люди:
Має жінку і дітей, телевізор має,
От, лишень, чомусь, пісень більше не співає.

Ну а голос, що його викинули з тіла,
Довго ще байдикував, вештався без діла,
Як покинули його всі напризволяще -
Він по вулицях блукав і лякав трудящих.
Але якось у житті влаштувався з часом
І на радіо працює дідусем Панасом.

Шіді-ріді-ріді-дан, на добраніч, діти.
Шіді-ріді-ріді-дан, на добраніч, діти.