Так пронизливо пахнуть
Кіньми стоптані трави
Під гуляйпільським небом
По балках на весні.
Може хто й не повірить, |
Але то таки правда - |
Найпалкіше кохання |
На пропащій війні. | (2)

Довірялися зорям,
Цілували калини,
Із долонь напували
Наших коней гнідих.
В кожній балці лишили |
Незачату дитину, |
Наче сонячні зливки |
Почуттів молодих. | (2)

Там, де грілись піснями,
Там, де голови клали,
Де у явках од ліктів
Гнізда пташечки в'ють,
Землю предків своїх |
Ми так ніжно кохали, |
Що вона вже ніколи |
Нас не зможе забуть. | (2)

Так пронизливо пахнуть
Кіньми стоптані трави
Під гуляйпільським небом
По балках на весні.
Може хто й не повірить, |
Але то таки правда - |
Найпалкіше кохання |
На пропащій війні. | (2)