Двісті літ, як розтерзана Січ,
Як схололо гніздо України,
В тім гнізді тільки вітер і ніч,
А іще мого серця руїни.

Чи доб'ється ще воля туди,
Затопили й за рідні пороги,
Де ж ви, долі моєї меди,
Де чубаті діди — запороги?..

Двісті літ, як розтерзана Січ,
Ще живі чорні ворони всюди,
Що пили наше небо із віч,
Що довбали козацькії груди...

Обцілуй же зґвалтовану твердь,
Скинь тавро всепокірного смерта,
Тут за кожною згадкою — смерть,
Тут у кожній сльозині безсмертя...