Переосмислення вічності завжди в серцях
знаходить пристанок.
Навіть, коли ти самотньо ступаєш на край.
Тільки останній, пробуджений півнями
твій невиспаний ранок
мовить тобі: "Чекай".

Знову, натрапивши на ще не випитий чай
тобою сьогодні,
я повертаюсь у дійсність, а дійсність сумна:
адже захмарене небо, і сонця нема,
лиш душа іще прагне мелодій –
... обірвалась струна.

Приспів:
А я піду
шукати сонце на свою біду...
А як знайду,
тебе з собою, мила, заберу.

Люди ідуть попри нас. Люди – інші,
а ми з тобою тим часом
прагнемо бути удвох і ділити на двох усе
навіть, коли буде боляче, або якщо
повернеться із темряви раптом
недоятрений щем –

будемо вірити в сонце, чекати дощів,
збирати у жмені
вітер полів і жарини розпечених зір.
Я повернуся тоді, як розтоплю льоди
і ти знову захочеш до мене.
Захотівши – повір.

Приспів