Незагайся калино цвісти, при вікні,
Нечекай на тепло на завії не сердся,
Горобинної ночі у сні, на весні,
Пригорни мене сестро до тихого серця,
Перебуду з стобою лихий вітролом,
Необмовлюсь про згаяні рани і муки,

Незагайся калино цвісти під вікном,
Невигойні до нас простягаючи руки,
Продаємо тебе, присягаєм тобі,
Білі шати ламаєм до всохлої гілки,
Виростай не для слави , зітхань і журби,
А буйній що весни для снів із сопілки.

Не востанье судилось мені, перейти,
І солодкі дими, і світи неозорі,
Горобиної ночі вогнем, самоти,
У святих небесах я запалював зорі,
І та пісня яка залишилась мені,
І забута до рідного краю стежина,
І калинова доля як сніг на стерні,
То молитва моя і твоя Україна ,

Продаємо тебе, присягаєм тобі,
білі шата ламаєм до всохлої гулки,
Виростай не для слави. зітхань. журби,
А буйній що весни для синів із сопілки.

Попливу за тобою купальським вінком,
І до схочу пташиного співу напюся,
На соїй чужені упаду рушником,
І до тебе калино моя помолюся.

Незагайся мені зацвісти при вікні,
Нечекай на тепло, на завії не сердся,
Горобинної ночі у сні на весні,
Пригорни мене сестро до тихого серця