Старий музикант
Посадив на плече скрипку,
І, неначе у казці,
Зробився вродливим і юним,
Знову спогади
Тихо погойдують долі колиску,
Заплітаючи пальці
У туго натягнуті струни...

Розпускають звуки,
Мов квіти, – яскраві й пахучі,
І збивається з ритму
Натомлене серце гаряче.
Він сто років лікує
Загублені й зболені душі,
І в самого душа, наче скрипка,
Сміється і плаче...

Все забрали роки...
Зосталася лиш сила таланту,
Рветься музика в душу,
Болить і ятриться, мов рана,
А заплакана скрипка
Старому, як світ, музиканту
Неголену щоку цілує,
Мов жінка кохана...