Ні півслова не було обіцяно,
Ні півслова, тільки обнімав,
Ні півслова, але плаче дівчина,
Наче їй півсвіту обіцяв.

Бо вона, побачила, чекаючи,
Що в коханні можна крізь роки
Обіцяти і не обіцяючи
І без клятви на віки.

От тоді раптово, наче блискавка
Думка б’є, вражає наповал:
Скільки клятв на світі я не виконав,
Бо вважав, що я їх не давав.

І гірчить печаль моя полинова,
Кожну мить я думаю над тим:
Скільки чесних слів на вітер кинув я,
Бо вважав, що їх не говорив.

Бо вважав, що не було обіцяно,
Бо вважав, що тільки обнімав,
Тільки, тільки, але плаче дівчина,
Наче їй півсвіту обіцяв.