Жінка промовила: "Я вас кохаю!"
Віджартувався: "Випийте чаю."
Я вас кохаю – вона повторила,
Їй відповісти тиша не вміла,
Тиша не вміла...

Плакала жінка, жінка страждала,
Як вона тяжко себе катувала.
Світ їй від нині став чорно-сірим,
Вмерла надія, згинула віра,
Згинула віра...

В тихій зажурі дні пролітали,
Ночі безсонні повільно минали,
Та знов її доля, як квітка, розквітла,
Спогади згасли, так хіба зрідка,
Так хіба зрідка...

Раптом дзвінок, як набат серед тиші,
В трубці надмірно схвильовано дишуть,
Ви не впізнали? Я вам нагадаю.
Вибачте, вибачте, чай закипає,
Саме чай закипає...