Київ розбухає, як кліщ на сучім пузі,
Друзі їдуть, друзі - не друзі,
Рвуть, на шмаття рвуть, до небес мурують,
А про дідове святе топчуть і плюндрують,
Піднімись, Дніпро, змий оцю гидоту!
Чи проваляться, нехай, печери до стоту!

Де колишуться віти закоханих мрій,
Як тебе не любити, Києве мій?!.

Київ розтікати, як кров з голів осічених,
Юрбами людей покривджених, скалічених,
Їдуть заробить, бо ж зима на носі,
А у дома ждуть голодні і босі...
Тісно у метро, перходах, на вулицях,
Млоскно від смороду, тоскно від гамору,
День перебудь, на ніч в лігво забийся,
Ящик ввімкни: втішать клаби і камери,
Втомляться очі крізь ілюмінацію,
Зірку свою відшукай в небі чорному!

Марно шукати, всі зірки Давидові,
Земля і небо - усе йому віддане,
Для Алаха, Христа і Конфуція
Рух перетрух, відійшла революція!
А далі що? Поживемо - побачимо,
Зброю візьмем, посміємось, поплачемо.

Буду мріяти, жити на крилах надій,
Як тебе не любити, Києве мій?!.
Вечорів оксамити, мов щастя прибій,
З ким тебе відродити, Києве мій?..