Я не знаю коли роки в шлюбі так швидко минули,
Їх уже 25 за життєвий упало поріг.
Ніби вчора було, під вінець я повів тебе мила,
Але скільки вже пройдено разом нелегких доріг.

Я не знаю коли наші діти так швидко зростали
І онуків уже нам на радість у дім привели.
Ми усе, що могли, то робили для них і навчали,
Щоби давній наш рід лиш добром прославляли вони.

Я не знаю коли сріблом інею вкрилися скроні
І прожиті літа з кожним роком все важче нести,
А вони так летять, як сполохані, дикії коні –
І спинить їх ніяк, тільки мусиш за ними іти.

Все було у житті: хвилі щастя і радість і горе,
Були вірність і зрада, що несла гіркий присмак біди,
Але Бог і Любов, як вітрило і човен у морі,
До щасливого берега нас повертали завжди.

Але знаю напевно, яка б не судилась нам доля,
Ти для мене, кохана, будеш завжди найкраща з усіх.
І сьогодні, коли ми святкуємо срібне весілля,
Золоті побажання кладу тобі, рідна, до ніг.