Ось і осінь золотава.
В парку я старім броджу.
Чи минуле я гортаю,
А чи листя ворушу...

Розійшлися ми, розстались ...
Ну чому, чому так сталось,
Звідки впала ця некликана біда?
У моїй душі тривожно,
До усього звикнуть можна,
До розлуки ж, до розлуки
Ні, не звикнути – шкода.

Вже не чути птаства мову,
Листя музика тихіш.
Чи почати все ізнову,
Чи забути все скоріш?
Лазурові гаснуть далі...
Так вже сталось – ми розстались...
Звідки впала ця некликана біда?

На моїй душі тривожно,
До усього звикнуть можна,
До розлуки ж, до розлуки,
Ні, не звикнути – шкода.