Його убило... А листи
Йому все йдуть... Дружина пише...
Ще тільки ним горить і дише...
А він – у царстві темноти...
І йдуть, і йдуть, і йдуть листи...

Холодне срібло з висоти
З-за хмари лине на могилу...
А в ній – козацьке тіло біле,
На ній, під місяцем – цвіти...
І йдуть, і йдуть, і йдуть листи...

Шумить – хвилюється трава,
Мов загляда у смертне ложе...
А в небі зорі, як слова
Листів, що він читать не може...
Не б'ється серце молоде...

Але надходить ось година,
І на могилу ту клади
Листи печальні Україна...

Рука конверти розрива...
Рука, що виринула з ночі...
І п'ють знайомії слова
Сумні козацькі, карі очі...
І небо наче ожива...

Зірки в рядки стають ясні,
Рука бійця у вишині
То пише відповідь дружині...

А десь далеко, край села,
Стоїть зажурена хатина
І жде його, як мати сина,
Притулок щастя і тепла...

В сльозах не спить його дружина,
А син заснув уже давно.
І світять зорі України
В його заплакане вікно...