Ця лава самотня... і осінь... і дим...
Запалене листя трави,
Я знову і знов повертаюсь сюди
І чую прощальне: прости.
Я чую торкання твоєї руки
І стишую серця биття,
Замислений вітер гортає роки,
Як лист опадає життя.

Ту лаву самотню... і твій силует
На схилі уражених днів...
І часу стрімкого обірваний лет
Ця осінь лишила мені.
Лишила на щастя, на радісний спів,
В прощальнім згоранні жива,
Мелодію тиху не мовлених слів,
Щоб пам’ять почула слова.

Приспів:
Осінь – золота час,
Кличуть спогади нас,
Дивні, давні наші дні.
Чуєш, чуєш мене?
Біль у серці мине.
Світ для нього тільки ти.

Я знову і знов повертаюсь туди,
В алею до світла пітьми.
У маревнім люстрі живої води
Кохане обличчя... і – ми.
Ми разом, і все, що кружляє, живе –
Все з нами... і горя нема
Мелодія щастя з далека пливе,
І тане, і тане пітьма...

Приспів

Ця лава самотня і небо... і птах,
Терпка матіолова синь.
І голос, твій голос бринить на устах:
Люби, не забудь, не покинь.
Я знову і знову приходжу сюди
В алею до світла пітьми...
У маревнім люстрі живої води...

Ця лава самотня... і осінь... і дим...

Приспів