Знову теплий вечір поглинає ніч.
Дві душі переплелися тихо, віч-на-віч.
І жбурнули в воду, камінець на двох
До небес так близько тягнуть руки до зірок.

А десь там позаду, місяць собі впав.
Потопив їх погляд – срібним сяйвом наздогнав.
Освітив ті мрії, що належать їм.
Повернув до раю ніжним дотиком своїм.

Приспів:
Хай уві сні буття зупинить ця мить,
Щоб день вічністю став.
Нестримний вогонь, що в грудях так горить.
Він став би й твоїм, кохання не спить.

Хто ж це повертає у реальний світ.
Хто з ілюзій витискає біль похмурих днів.
Та кохання вічне, як же не крути.
Проти часу й проти волі – вічне на землі.

Приспів (2)