Як зійду з полустанку
На тиху стежину,
Де знайома вербичка
Без мене зросла,
І піду через поле |
Квітучим роздоллям |
До столиці дитинства мого, |
До села. | (2)

Тут колись я навчився
До сонця вставати,
І тягнулось до рук
Стигле сяйво колось.
А ще вірно кохати
Та хліб цінувати
Ти навчило мене,
Світанкове село.

Стало місто для мене,
Як пісня велична,
Скільки світлих будов
В нім під небо звелось!
Тільки серце довічно |
Схвильовано кличе |
До столиці дитинства, |
У рідне село. | (2)