Проводжала мати свого сина
В дальну путь, у добру годину.
І казала мати: "Рідну вишню не забудь,
І рідну хатину, i рідну хатину".

Прощалася засмучена,
З надіями навік заручена,
А сліз з очей не виплакать,
І радощі нові не виплекать.
І мріє, мріє серце:
Син додому вернеться,
Бо мати вміє сина ждать.

Буде навесні зелена вишня квітувать
росою умита.
Будуть з далини додому сина виглядать
І квіти, і віти, рожевії квіти...

А мати жде напровесні,
Коли під снігом трави росяні*
А мати жде під хмарами,
Коли чекання стали марними
І мріє, мріє серце:
син додому вернеться
Бо мати вміє сина ждать.

Ластівки-листівки
Стали рідко прилітать,
І сина немає.
Вже старенька вишня
Більш не буде розцвітать,
А мати чекає, роками чекає.

Ростуть сини, як соколи,
Летять за мріями високими,
Ідуть сини дорогами,
Що від стежок росли, широкими.
І мріє, мріє серце:
Син додому вернеться
Ти чуєш, сину? Мати жде
Ти чуєш, сину? Мати жде