Що мало статись, те має бути,
Що мало статись, те має бути.

Ти кохання підкинула наше, зозуля,
А сама відлетіла в далекі і теплі краї,
Як годиться, домівку невдовзі забула,
Невідомо до кого горнулися крила твої.

Виростає твій син при батьках і питає про маму,
На печальних казках чужини виростає твій син,
В телефонних дзвінках і скупих телеграмах:
"Повертайтеся, мамо, не можу я жити один!"

Що мало статись, те має бути –
Легко розстатись, важко вернутись...

Переповнять країну мою зозулята,
І на осліп летітимуть знов до чужого гнізда.
Я збагнути це можу, але не прийняти
І щоденно до Бога звертаюсь: "Надію подай!"

Що мало статись, те має бути –
Легко розстатись, важко вернутись... (2 рядки – 4)