Осінь у гаях, і сутінки
Лягли на сивий шлях,
Мій поїзд лине в даль,
Дивлюсь в вікно,
Чекаю вже давно.
Бачу вже вогні, знайомі
Краєвиди, що вві сні
З'являлися мені багато літ,
Як юності привіт.

Тут, у цих краях,
Буяла моя юність, наче птах,
Я тут несамовито покохав,
В небі я літав. В небі я літав.
Тут колись, згадай,
Назавжди покидав я рідний край,
Ще й досі чую твій прощальний крик:
Твоя навік!

Ось уже перон,
Та я не залишаю свій вагон
І тьмариться в очах - я не забув,
Як щасливим був.
Вир життя - артист і я
Кружляв із ним, як жовтий лист,
Та інколи у скронях промайне:
Не забудь мене!

Це було колись, та зараз
Наші долі розійшлись,
Я тільки випадково в цих краях,
Лине далі шлях, лине далі шлях.
Серце стукотить, мов хоче
Повернути знов ту мить,
Як я шептав, поки вокзал не зник:
Я твій навік!.. Твій навік!..