AmНа світанку, чи піDmзньої ночі,
Де б тобEі не прийшлося бувAmати,
До висA7от підіймай свої Dmочі,
ГоворGила мені моя мCати.

Не забA7удь помолитися БDmогу,
Бо в молGитві надія і сCила,
Стане лAmегше терниста дорDmога,
З нею зEmавжди ти будеш щаслAmивий.

Ці слова мені в серце запали,
Мов весною добірні зернята.
І рясні їх дощі поливали,
То ж за мене молилася мати.

В ніжнім смутку твоїм материнськім
Океан доброти відчуваю,
Твоє слово неначе перлина,
Наче зіронька в небі, що сяє.

Срібло скроні твої покриває,
І на захід вже сонце схилилось,
Але слово її пам'ятаю:
"Сину мій, не забудь помолитись!"