Зникаючи у просторах відсутності зірок,
Зникаючи без космосу, падаючи у сон,
Летаргія на три місяці, місця немає, стоп,
Зупиніться, аби серце зробило хоча би крок.
Серед ниток, що сплітаються в небесну мозаїку,
Хоч ковток мені любові подаруйте, благаю вас,
І не знаю я чи завтра прокинуся чи не встану,
Я не в стані залишатись без тебе тут останнім,
Серед всіх цих розмальованих, прихованих людей,
Побудь зі мною тут, на хвилину хоч лише,
На секунду, хоч на мить не залишай мене одного
Із віршами наодинці, не дозволь впасти у кому.
Зірковими візерунками поезію доповни,
Домалюй до цих рядків любові сповнений погляд,
Невтомними сподіваннями у світло, що вже поряд,
Я дарую тобі простір, його не вкраде ніхто вже.

Приспів:
Розділи зі мною світло і сяйво усіх планет,
Доторкнися до безмежності, лети тільки вверх,
І ніколи вниз не падай, не дивися на дно,
Не кажи жодного слова, це наше німе кіно.
І закони притягання створені не для нас,
Проти правил летимо і нізащо не можем впасти.
Без часу і без простору, просто над океаном,
У безкраї, над глибинами ми разом зникаєм.

Це лише моя уява, фантазії кольорів,
Малюнки, що без слів створити би я не зміг,
Розумію, знаю, що світла таки немає,
Та знайти все ж таки хочу хоч метр нашого раю.
Я з краю стою, історію цю вивчаю,
Поглядом у небо, а потім цими рядками,
Мов камінь на шиї те, що не встиг сказати,
Слова, що розчинилися між сонячними днями,
Між хвилями солоними, між дотиком піску,
Під хмарами, під поглядами теплого дощу,
Між ночами у безсонні, де ми разом не зникали,
Хоч стояла ти так близько, та навколо шум і гамір
Не дозволили ілюзію здійснити у реальність,
Залишається лиш музика й слова неідеальні,
Що чорнилами дозволять правду розмалювати,
Що так рвалася на волю, ламаючи безліч правил.

Приспів