Я забиваю усі двері, забуваю, де вихід,
Ну і для чого так кричати? Сидіти усім тут тихо.
Я випав із сюжету, чорнилом пишу цей лист вам,
Як дивно, коли небо стає таким чорно-білим.
Я вірив, правда, вірив, згораю вже остаточно,
Моя усім порада – не забудьте про сонце,
І був би, мабуть, радий забути ноти, всі знаки,
А тепер лише зникати, я прощаюсь без всяких
Компромісів, умов, непотрібних "але",
Ваших порожніх розмов, де все таке неживе,
На чотири дні зникаю із поля вашого зору,
Щоб потім повернутися й почати усе знову.
До крові, до нестями тягти себе між рядами,
Викидаючи історії, що вклеїлися в пам’ять,
Вбиваючи минуле, єдину щасливу осінь,
В алкоголі яку тепер топити довелося.
І все, що залишається, – писати веселі пісні,
"Хей, Нойзі, твоя музика сумна, де ж позитив?"
А дехто там кине фразу, що сніг ще не потьмянішав,
Такий білий, як раніше, й взагалі усе найгірше
Вже давно-давно позаду, попереду тільки світло,
Тож не треба малювати ці темні, холодні вірші,
Ну, наскільки це все смішно, не треба ваших порад,
Розберуся якось сам, себе із глибин дістану.
За правду сприймаю я кожен дотик, кожне слово,
Депресанти запускаю по венах, вбиває голод,
У статиці зависла феєрія виняткова,
Сніг і холод всі змивають кольори твої казкові.
Ти живи собі, як завжди, забувай усі рядки,
Які народжувались в зошитах у звуках наших днів,
Які, як виявилось нашими й ніколи не були,
Адже комусь забракло щирості поставити крапки.
Тут і приспіву не треба, ця музика – крик душі,
І я пишу те, що я хочу, пробачте, я не хотів
Вас засмучувати нотами сумними в куплетах,
Бо ви такі всі життєрадісні, щасливі, веселі.
Ну, а коли залишаєтесь наодинці з собою,
То, мабуть, теж відчуваєте легкі дотики болю,
Мабуть, теж тебе гризе щось кожен день, по вечорах,
Але зізнатися у цьому не можеш, хіба не так, а?
Ідіотизм, новітні загнані люди,
Загнали себе у кут, забули усі маршрути,
Заплутані у контактах, де статус, напевно, максимум
На що вони спроможні, щоб дійти до результату.

А любов таки вмирає, згорає вже до кінця,
Всю мелодику фантазії акордами вбивав,
Евтаназія осіннього спалаху у зірках,
Повертаюся до світу, де музика лиш одна. (весь куплет – 2)