Стільки дощу не вмістить
Жодна весна,
Добре було б пам'ятати
Всі імена.
Добре було б вчасно піти
Й не шкодувати, йдучи...
Добре було б уміти.
Я не вмію! Навчи!
Я не вмію! Навчи!
Але поки щоночі розмоклі,
Як сірники,
Обпікає дотик до твоєї руки,
Обпікає вуличне листя
Й нічні вогні...
Поясни, як ти дихаєш
На такій глибині?..
На такій глибині!..

Добре було б тішитись,
Що все є таким, яким є!
Добре було б відчувати життя,
Розуміючи, що воно твоє!
Відчувати його, прокидаючись
Зранку і засинаючи уночі...
Добре було б не думати про тебе...
Я не вмію! Навчи!
Але це повітря в травні –
Різке, як скло.
Я знаю:
Тобі заважає те, що з тобою було...
Я знаю,
Як ти боїшся серця свого...
Я знаю:
Насправді ти хочеш саме цього!..

Стільки дощу,
А його несе, несе і несе...
Я знаю все, що потрібно тому,
Хто знає все...
Дерева над головою...
Темрява на плечі... Я знаю все!
Я готовий вчитися далі! Навчи!