...Ой, як було з-за обрію
Випливали княжі човни:
Ратників сотні – чисельна дружина
Із Києва на Візантію рушили...

Блистіли мечі та штандарти Перуна –
Стихали Дніпровські пороги!
Стрімко летіли човни Святослава –
Несли ж їх бо внуки Стрибожі!
Без бою здалися христові паскуди,
Побачивши щит із Свастям...
Час пройшов та підлотою взяли:
Помер Князь й Русь укрилась нещастям...

Топили в крові, ґвалтували – хрестили;
Вільних Росів рабами зробили.
На Землі Прабатьків вже нові хазяї;
На Священних Місцях смердять церкви...

Чому ж не знали?! Не зруйнували,
Вщент не громили, Царград не спалили?!
Ой, як би то знали – не чекали б:
Сповна б заплатили – Русь би не зганьбили!
Гей, Святославе! Де ж твоя могила?!
Де тая сила? Смерть вже Русь скосила!
Вставай, Князь Могутній! Військо чекає!
Веди нас, Княже! У похід вирушаймо!

Хай рухнуть хрести, бо ми знищимо брехню!
Розтрощимо отруту христа гнівом Перуна!
Вирвемо з коренем жало
З тіла Роду прадавніми рунами!
Хай знову на нашій Священній Землі
Слава справжнім Героям лунає;
Хай Вільний та Чесний Руський Нарід
Серцем чистим Віру Батьків пригадає!..