Що не так тепер, як стародавно –
Похилилося, посмутилося?..
Що знання пращурів загублено;
Що Братерство кровне забулося?..

Ой, уся правда тепер пропала,
Правда пропала, кривда постала!..
Небо хмарами понасунулося
Над степами й лісами понахмурилося...

Діди-Прадіди з неба зорями
Дивляться та дивуються:
Роси сплять – непритомнії,
Сплять, не бачать лихо, що коїться!

Кургани й Кромлехи – порозорені;
Священні гаї – вирубані;
Казки – забуті; руни – загублені;
Сонця знаки та зброя – заборонені...

Ллються сльозами ріки мертвії
Та земля лежить, наче спалена;
Вікна й двері в хатках позачинені –
Всі замки та засови задвинуті...

Та у Кузні хтось грима молотом
Духу – сталь кує з крові єдності...
Ранок йде – Русь прокидається!
Молот Духу б’є – не спиняється...

Єдність Крові – запорукою
Нашим Воям знову станеться;
Тож не спав коваль у ночі лихій –
Громом клявся він, що прокинуться!