Холод убиває зір, ріже вітер крижаний
Змієм смерті сталь вирве серця кров життя
На останнім березі, там самотній дух постав
Вкрили чорні хвилі навіки його небокрай

Тим похмурим хвилям – кожен подих задушить
Вовча паща мороку – кожен промінь поглина
У порожній темряві реальність льодом замерза
Так гине плоть – та не розірваний шлях

"...Ніщо не завершує смерть
Крилатим родичем сірого вбивці
Полум’яний ALGIZ супроти ревучого шторму
Духові мчати – вперед!"

Вгору й вперед
Вершником шторму позаду лишити
Руїну життя, де падає
Всіх її форм вогнеохоплений міст

Взяти безсмертя – духа ціль –
Силою з смерті кігтів кривавих
Міць жадоби до мислення
Знесла його над попелищем
Вітровієм всесвіту
Зоряного пилу
Крилами сталевими
У безодню вічності

RAGNAROK’у вигляд – чи ти знаєш, ким він є?!
Грізний першообраз, неприкритий жах?
Сутність його коренів – догори нестримний рух
Сутність шторму вершника, що творить його аури сяйво

Жорстока атмосфера, подих лютої зими
Розірве імлу й тумани на його шляху
До спалаху пробудження в крижаному світлі
Досягнутому світлі свідомості чистої

Посіяна нами ненависть мчатиме
Перед нами хижою вовчою зграєю
Настане день – всі душі захлинуться
Тої ненависті чорними хвилями

"Та зараз мить
У зорянім полум’ї
Постати Духові,
Духові Вічності..."