Вітер скорбот
Нас відносить в безодню,
Срібним дощем
Розчиняюсь у сяйві,
Я – лиш хрест
Для минулого,
Пісок для майбутнього
В годиннику Всесвіту
І помста сучасності.

Так помирає
Природною смертю
Безглузда опора
Сучасників Сонця,
Вдягнувшись у траурну
Мантію диму,
Мільярдом очей
Вона стежить
За мною:

"Ти маєш силу,
Та не маєш обличчя,
Ніколи тобі
Не збагнути цей біль –
Ти не маєш уяви
Про страх перед смертю,
Бо ти ніколи
Не жив на Землі"

Ніяка сила
Не врятує цей світ!
Любов – та безпечність,
Що тягне у прірву,
Краса – це отрута,
Гармонія – жах,
Свобода – це рабство
Власних ілюзій.

"Ніяка сила
Не врятує цей світ,
О, мертвонароджені
Діти Любові!
Лиш тихо плачуть
Льодяні хрести –
Абсурдна реальність
Не має точки опори..."