Жінко ж моя дорогая, що будем робити?
Я погадав йти в Канаду, а тебе лишити.

– Не йди, муже, до Канади, не йди бідувати,
Мені тяжко в старім краю дітей годувати.

Та й пішов я до Кіцманя, не послухав жінки,
Таки собі вибираю та й час до мандрівки.

Ой їхав я до Черновців на кованім возі,
Та й облили мою жінку дрібненькії сльози.

Виїхав я поза село, низенько вклонивси:
– Прощай мене, родиночко, може, з ким сваривси.

Прощай моя родиночко, та й ти, рідна мати,
Бо хто знає, ци сі верну до тебе вмирати.

Приїхали до Мислови, а тут небезпечно,
Бо тут конче візитирка на очі конечна.

Ой сів же я до вагону, тяжко зажуривси,
Як схвативси цуг шелений, в Гамбурку спинивси.

Там в Гамбурку добрі люди та добре нас радят,
Ни збирают від нас грошей, далі нас провадят.

Ой сіли ми та й на шифу, стало колисати,
А хто з’їв си, або випив, мусив викидати.

Привезли нас до Канади та й на пєц пустили,
Виходжу я та й блукаю, як заяц в пустини.

Ой ходжу я та й блукаю, та й ревненько плачу,
Здає ми си, що си з жінков нігди не побачу.

Ти гадаєш, моя жінко, що я тут паную,
А тут мороз сорок градів, я в гарі ночую.

Ти гадаєш, моя жінко, що таким я паном,
А то мороз сорок градів, я сплю під киптаром.

В руськім краю на Великдень Христос воскресає,
А в Канаді сніги, леди до сонця сіяют.

В руськім краю на Великдень як мак процвітає,
А я ходжу по Канаді роботи шукаю.