Там в зеленім гаю, там пташки співают,
Молоденькі хлопці до Прус виїжджают.

Їдут вони, їдут, але ненапевно,
Господь з неба знає, ци сі юж повернут.

Пішли до станції білета узяти,
Згадав й о родині, зачав жалувати.

Приїхали до Прус, взяв їх талювати,
Дав єго під землю вуглє шанкрувати.

Над ним риштованє зачало тріщати,
Він став, задумавси, що буде діяти.

Над ним риштованє так страшно стріщало,
Аж кавалок вугля на голову впало.

Прилетів кондуктор, дуже зажуривси,
Що бідний хлопчина в Прусії доробивси.

Зійшлися всі хлопці, зачали плакати:
– Треба до матінки теліграфувати!

Іде вотець-мати, взялися питати:
– Де мій син подівся, що ’го не видати?

– Ціхо, вотець-мати, ціхо, не журиси:
Три доби минуло, як твій син забивси!

Три попи ховало, три дяки співало,
Штири карі коні в сумний крок ступало.

Штири вуботирі на віват стріляли,
Твою дитиноньку в параді ховали,

Поховали єго в глибоку долину,
На нім висипали високу могилу.

Там на тій могилі чорний ворон кряче,
Там десь вотець-мати за дитинов плаче.

Плаче вотець-мати, плаче вся родина:
– Боже ж ти наш, Боже, де наша дитина?

Плаче вотець-мати, плаче і сестронька:
– Боже ж ти муй, Боже, нема юж братонька!