Плине качур по Дунаю,
Дай ми, Боже, що гадаю.

Я гадаю вандрувати,
Жаль ми роду покидати.

Не так роду, як мамочки,
Породила два синочки.

Та й одна нас мати мала,
Не однако щастя дала.

Та тобі дала панувати,
Мені дала бідувати.

Та бідуй, бідний, як бідуєш,
Годуй діти, як годуєш.

Як каменем в воді гнити,
Так бідному в світі жити.

Камінь здойму та й спочину,
Й а в чужині марно згину.

Ой чужино, ой чужино,
Чого в тобі так студено?

Ані вітрів, ні морозів,
Всюди моїх повно сльозів.