Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива,
Не їдного чоловіка з жінков розлучила,

"Якби-сь, жінко, знала, що ж бо я гадаю;
За Канаду гадку маю, тебе покидаю".

"Не йди, милий, не йди в Канаду бідувати,
Бо хто наші дрібні діти буде годувати?"

Пішов до Борщева пашпорт виробляти,
Моя жінка молоденька взяла жалувати:

"Ой ти підеш, милий, в Канаду служити,
Я лишуся з діточками та й буду бідити".

Послав я дитину по свою родину
Та гю свої браття-сестри, по свою родину:

"Сходітеся, вся родина, і ти, рідна мати,
Бо Бог знає, чи будемо ся більше видати".

Вийшов я за село да вже й припізнився,
Прощай, прощай, родинонько, може, з ким сварився...

Прощай, прощай, родинонько, і ти, церкво-мати,
Бо Бог знає, чи вернуся до тебе вмирати.

Вийду я на поле, а там білі квіти;
Плаче жінка молодая ще й маленькі діти...

Якби-сь, мила, знала, як в Канаді горе,
Ти би мені передала горобчиком солі.

Горобчиком солі, синичкою хліба,
Тоді би ти, мила, знала, що в Канаді біда.