А маю я, ей, жену в старим краю,
Што там робить, ей, сам того не знаю,
А то она бандурки окопує,
А од мужа, ей, новину не чує.

Як од мужа, ей, новину почує,
Вшитко собі, ей, до порядку дає,
Сама сяде, ей, на враного коня,
Приде ку мі, ей, драга душа моя.

А як она, ей, на коня сідала,
Та ся она, ей, дуже застарала:
– А Боже мій, ей, як то я ся старам,
Як я тоту, ей, воду преплавать мам?

А як она, ей, воду преплавала,
Та ся она, ей, на мужа звідала:
– Де ту мій муж, ей, у тій Америці?
Ту він робив у зелізній фабриці.

А як она, ей, до фабрики вошла,
Свого мужа, ей, неживого нашла,
Лем тоту кров, ей, што з нього цяпкала,
А як над ньов, ей, гірко заплакала:

– Ви, панове, ей, прошу вас про Бога,
Повічте мі, ей, де мій муж ту сконав?
– Сконав він ту, ей, на той сивой скалі,
Забили го гунцути англичани.

– Англичани, ей, што ви наробили,
Же ви мого, ей, мужичка змарнили?
Не зробив він, ей, ничого планого,
А він пішов, ей, марно з світа того.

– Кед не зробив; кед не зробив ничого,
Не увидиш його веце живого.
У тім гробі, ей, де він собі лежить,
Біла ружа, ей, на тім гробі сходить.