В траву осінню забреда гончак,
Мисливець в слід з рушницею рушає,
Над головою привид пролітає,
І карка так, як карка тільки грак.
Нависла хмара, мов холодний дим,
Горить шипшина, тоскно пахне мохом,
Гончак зненацька зайця наполохав
І голосом повів його дзвінким.

Вухань петляє, поверта назад,
Вправо, вліво, вгору підлітає,
Гончак майстерно слід його читає
Восени у місяць листопад.
І враз рушничний постріл обпіка,
І біг його, і молоде завзяття,
І голосне немов гроза багаття
Йому в очах гуркоче й не змовка.

І по траві осінній він біжить
Вже не живий, хоча іще й не мертвий,
Якихось сто, якихось двісті метрів,
Ще серце мертве заяче гримить,
Мов привид пролітає чорний грак,
Горить шипшина, тоскно пахне мохом,
Він упаде в кущах чортополоху,
І тут його знайде прудкий гончак.

Лише знайде а не наздожене
Не зайця, тільки те, що зайцем зветься,
І переможним голосом заллється
В повітрі щось солодке й запашне.
Мисливець до трофея поспішить,
Він цей трофей ніколи не забуде,
Як бите серце ще гримить у грудях
І вбитий заєць ще вперед біжить!