Він лицар, Дон-Кіхот, а хто ж то ворог?
Та варам й вітрякам там маячить,
Ось, списа Дон-Кіхот підносить вгору,
На ворога на Росінанті мчить.

У сурму бойову натхненно грає,
Ніхто ще в сурму не суремив так,
І лицар Дон-Кіхот про це не знає,
Що той вітряк, то атомний вітряк.

Вітряк його підніме над землею,
У мить оту прекрасну і страшну
У небі він згадає Дульсінею,
Її згадає вроду неземну.

Спливуть віки по лоціях без лоці
Та у майбутньому не буде дня,
Щоб він під апокаліптичним сонцем
Зійшов на землю з вірного коня.

Під апокаліптичним сонцем чорним,
Ступаючи завжди в його сліди,
Лукавий Санчо Панса Чічероне,
Із нього глузуватиме завжди!..