О, не питайте у верби,
Що дивиться, що дивиться на воду,
Чому упала тінь журби
На юну її вроду?..

Снігами віяла зима,
Стежки, стежки позамітала,
Нема коханого нема,
Та ждать, та ждать не перестала.

О, не питайте у верби,
Що дивиться, що дивиться на воду,
Чому упала тінь журби
На юну її вроду?..

Приходив інший навесні
Насипав срібла, злота,
Та була в дальній далині
Її очей скорбота.

Він приходив і шматував
Душі сорочку білу, білу,
А сльози падали у став
На воду посивілу.

О, не запитуйте верби,
Що дивиться, що дивиться на воду,
Чому упала тінь журби
На юну її вроду?..