Дзвеніла струна, раділа,
Співала пісні про кохання.
А серденько плакало, мліло,
Чекало його розставання.

Не знало серце, не знало,
Що є у житті страждання.
Бо вірило і сподівалось
На чисте і вірне кохання.

В любові воно купалось,
У щасті цвіло, тріпотіло.
Всю силу й тепло віддавало
Коханню, у вірності щирій.

Та серденько вмить защеміло,
Стиснулося і заболіло.
Забилось сильніше... Зомліло...
Зраду збороть не зуміло...