Шуміло десять яворів
Літаками в піднебесся.
Ішли сини від матерів,
А від нашої, нашої десять,
А від нашої сивої, сивої,
Ой щоднини по синові, синові...
Десять довгих, тривожних прощань
Пригортали її до плеча...

"Люлі, синку, люлі!
Промінь сонця згас.
Хай ворожі кулі
Оминають вас".

Явори поснулі мріють просто неба
Та при битій дорозі,
Та при битій дорозі...
Ішло дивізій і полків
За життя Батьківщини.
Упало дев'ять юнаків і десятий,
Десятий загинув.
По одному і парами, парами
Хлопці падали, падали, падали...
Не на шлях під осіннім дощем -
Впали мамі своїй на плече...

"Люлі, мамо, люлі!
Промінь сонця згас.
Ой ворожі кулі
Не минули нас".

Явори поснулі мріють просто неба
Та при битій дорозі,
Та при битій дорозі...
Шумлять дерева в білий світ
До небес, до розстань...
Виходить мати до воріт,
А сини, а сини не вертають.
Лиш дощами і холодом, холодом
Попід вікнами ходимо, ходимо,
А як ніч, а як ніч настає,
Біля матері разом стаєм...

"Люлі, мамо, люлі!
Промінь сонця згас.
Ой, ворожі кулі
Не минули нас".

Явори поснулі мріють просто неба
Та при битій дорозі,
Та при битій дорозі...
Закують зозулі!
Іншим жити треба.
Ранок став на порозі!
Ранок став на порозі!..