C#m Чи люблю тебе не питай,
Бо любов мF#mоя не мине...
Ти за край ідеш... Так за край!
ЩобFm5 залишитиFm7 мені меC#mне.
Я хотіла тобі дати рай,
Та Диявол йF#mого не мине…
Не щади його, а карай!
Щоб залишити мені..

СтвC#mол 415 міліметрів, а тому
Смерть не довго до мене в економкласі летіла,
Та яF#m відпросився у старої знову додому,
У мене на землі залишилось незакінчене діло.
ЗатC#mягнув "пальоний" турнікет і двинув у темряву,
Воля до життя сильніша будь-яких панацей,
У F#mсмерті руки трусяться немов би від тремору,
дала маху і я лізу з того світу на цей!
І хвC#mатаюсь за землю, що є сили і духу,
І в багні серед бруду — віднаходжу коріння,
І бF#mеруся за нього, як за мамині руки,
А у грудях грохоче моя Україна…
КраC#mщі люди не вагаючись засіяли небо,
Гірші люди не вагаючись чекають плоди,
А яF#m лізу по землі і її мої ребра,
Орють для голів сліпої орди.

C#m Чи люблю тебе не питай,
Бо любов мF#mоя не мине...
Ти за край ідеш... Так за край!
ЩобFm5 залишитиFm7 мені меC#mне.
Я хотіла тобі дати рай,
Та Диявол йF#mого не мине…
Не щади його, а карай!
Щоб залишити мені-мене!

Видно землі ці плетені тьмою,
По кордонах вузлами ці ниті,
Та поки я живу і ці землі за мною, —
Я заставлю чортів їх цінити!
Кров хотіла втекти та спинилась,
І на тому їй дякую клятій,
Я ще дихаю, тому спи мила,
Хай попереду біси, та за нами крилаті!
Почекає та небесна гребля,
Що описував детально одинокий Данте…
Поки лізу по землі і її мої ребра
Витирають від лап окупанта!
C#m Кращі люди за тебе у хмари,
Гірші люди за тF#mебе у спальні,
Пам'ятаєш набої — замало,
Пам'ятаєш, щоC#m люті — достатньо.

C#m Чи люблю тебе не питай,
Бо любов мF#mоя не мине...
Ти за край ідеш... Так за край!
ЩобFm5 залишитиFm7 мені менC#mе. 
Я хотіла тобі дати рай,
Та Диявол йF#mого не мине…
Не щади його, а карай!
Щоб залишити мені-мене!