Я бачила, як дощ січе повітря,
Як із землі стирає знаки,
Як легко ніч нанизує на вістря
Усе, що можна днем назвати.
Як вільно дикий птах ширяє небом,
Крилом, як лезом, ділить простір.
Як лютий буревій блукає степом,
Страшних руїн зробивши витвір.

Я бачила, як сонце ще сміється,
Крадеться поміж хмар осінніх,
Як дикий плющ, мов змій, між вікон в’ється,
Ховаючи бруд стін незмінних.
Як місяць вночі на людей полює,
Не приховавши біле око,
За кожним кроком нашим тінь слідкує,
Волю обмежує жорстоко.

Чи бачить хтось усе, що бачу я?
Чи ділить змістом все, що їм дає життя?
Бо прийде день, дарує світло, чи тінь з неба,
Та кожну мить свого життя цінувати треба!

Я бачила, як води рік потужних
Течуть їх нищать людські руки,
цінують краплі лиш в пустелях душних,
Там, де все гине від посухи.
Я бачила як віск стікає вниз,
Облизує поверхню свічки,
Як заздрості плід міцно горло стис,
Зв’язав, як кольорові стрічки...

Я бачила, як кров вмиває рани,
Повільно крапає на землю,
Як на дірявому даху сніг тане,
Малюнками вкриває стелю.
Я бачила холодну постать смерті
І буду завжди пам’ятати.
Я бачила, і поки дні не стерті
Я хочу бачити і знати!

Чи бачить хтось усе, що бачу я?
Чи ділить змістом все, що їм дає життя?
Бо прийде день, дарує світло, чи тінь з неба,
Та кожну мить свого життя цінувати треба!