Забудеш ти цілунків дощ,
Що дарував вустам твоїм
І ліхтарі стареньких площ,
Що нам всміхались уночі.
Забудеш ти свої слова,
Що говорила, як вві сні,
Навіщо фраз: "Навік твоя!"? |
Коли вони, на жаль, брудні. | (2)

Забудеш ти світанків мрій,
Що не здолали примх твоїх.
Розбите серце без надій
Омиє повінь сліз моїх.
Забудеш ти рядки мої,
Які я щиро так писав.
Тепер вони вже нічиї, |
Ніхто їх, мабуть, й не читав. | (2)

Забудеш ти веселий тан
І свій такий безпечний сміх,
Болючий слід безвиних ран
В моїй душі, як сивий сніг.
Забудеш ти минулі дні,
Любові дим розвіє вітер,
І не питай, чому сумні |
В твоїх долонях будуть квіти... | (2)