Шалений час, ридання тиші,
Закута радість боротьби,
Чи люди ми, чи сірі миші?
Лише одні слова ганьби.
Чому так є - ніхто не знає,
Можливо, це спокути час,
А, може, так за гріх карає
Вчорашній слід людських образ?

Шалений час, забута щирість,
А велич мовби тінь мерця
І сила зла в життєвім вирі
Щодня звойовує серця.
Та все одно колись прийдеться
Нам віддавати всі борги,
І тим все просто не минеться,
Хто любить долями борги.

Чи краще це не помічати
І замести сумління слід?
Бо так звичайно легше спати,
Чужих не відаючи бід.
А може краще не мовчати,
Сказати правду в очі тим,
Хто завернувся в слави шати
І напустив обману дим?

А хто сказав, що є кохання,
Що доля всім нам шанс дає?
Одні слова, одні чекання,
Надія щастям не стає.
Та все життя вогонь палає |
І топить лід німих бажань, |
В майбутнє руку простягає |
Клич до ненависті й вагань. | (2)