Полинь, душе, у небуття,
Де почуттів різучий крик.
Погоджусь і на каяття
Тому, що вчора кидав виклик.

Промчи крізь тисячі світів,
Зірок і сонць, у прах згорівши,
І поверни мою Зорю,
Святої Святості світлішу.

Що з Неба Вишнього зійшла,
Життя це грішне освятила,
Без бою у полон взяла
І в своє Небо полетіла.

І розірвалася душа
На міліарди диких криків!
Пульсує місяць на виття
Тварини вбитої безлике.

Чи чуєш ти охриплий голос? -
То звіру загнаного рик,
То Ангела без крил жагучий крик
В агонії нестерпній, холодом окутий...