Крізь п'яне марево вечір'я
Видніються пониклі іви...
Десь виє у степу прозорім
Самотній вітер...

Німими, вогкими устами
Цілує Небо теплу Землю...
Таку м'яку та ніжну,
Мов м'яти пахощі чарівні.

Співа цикада колискову
Ледь-ледь помітним хвилям
І тихне Дніпр, як онімілий,
Закоханий в рожевий відблиск Неба...

Немов кроваві люті січі
Згадавши стигне у мовчанні...
І лине степом чебрецевим
Тужною думою безвучча...