Прийшли юрбою чорно і знесилено,
Розбили військо стрілами із луків,
І брама, ніби раною, розхилено
Засяяла від крові і розпуки.

У спину їм сурма хрещата дихала,
Долоні в меч впивалися нестямно.
В оселі наші уривались вихором,
Неначе боги, мовчазні і давні.

І стязі падали із сірих веж цурпалками.
Монастирі спливали тужно дзвоном,
Та молитви розхристаними валками
Безсило розбивались об ікони.

Вони пішли, лишивши теплі згарища,
І не взяли з собою в шатра бранок, –
Лиш тільки кров’ю обіллятого товариша
Та прохолодного вина червоний дзбанок.