Осідлаю крилатий вітер,
Гострі шпори вжену у боки, –
І стерня не така вже збита,
І туман не такий глибокий.

Доки кров не стоїть у віччю,
Доки бій не гримить у вухах,
Хочу втомленим передпліччям
Вчути втіху не вбивчих рухів.

Тихо поночі, сон убогий,
Наїжачені міддю сурми.
Дай же, Хресте, вдягти остроги,
Дай же вітру смутному дурню.