Один не зайвий мені Тристан, народ судачить,
А ти одинадцятому віці Христа почав пиячить.
Дожив до старості душі, скотився тілом,
Допився до поганих віршів, всюди боліло.

Частіш у шиночку сидів і їв немало,
Ночами, й то щита носив, як покривало.
Його хвилює, що вугрі в обличчі страху,
І що блаженні шахтарі скинуті в шахти...

Від практикуючих синців голодних бійок
Його беріг, як оберіг холодний погляд.
За все життя не ризикнув часткою сотою,
Люди, познайомте його з Ізольдою,
Доки не пізно познайомте його з Ізольдою.

Один не вартий себе Монтеккі, той, що Ромео,
Пив так, що річками текло забуття, і Лета міліла.
Якийсь він сьодні не такий, як буде завтра
І тліє, мов поганий фітиль, кременчуцька "Ватра"

В житті ніколи більше не пив, ніж міг би нести,
Ніколи більше в день не палив, лиш пачку "Веста"
Останній жлоб не розлучався ніколи з монетами,
Люди, познайомте його з Джульєттою
Доки не пізно, познайомте його з Джульєттою.

Один знайомий мені вокзал розправив вікна.
Співав, і цим захоплював зал в тенети світла.
Від думки годі спокій найти, тернистий обруч,
А що коли б це зовсім не ти стояла поруч.
Від думки годі спокій найти, тернистий обруч,
А що коли б це зовсім не ти лежала поруч.

...один знайомий мені Адам...