Треті півні заспівали вранці до зорі.
Засвітилися віконця у селі.
Промінь золотом торкнувся вогкої землі,
Та пішли у поле перші косарі.

З ними разом був Іванко – хлопець молодий,
Поруч с батьком, як дорослий він косив,
А втомившись, по обіді до ставка пішов.
Та зворотної дороги не знайшов.

Гей, люди, гей! До ставка пішов,
Гей, люди, гей! Шляху не знайшов.

До ставка йшов Іванко довго через ліс,
Раптом, чує коло себе тихий сміх.
Озирнувся, святий боже! Що за дивина?
Стоїть поруч зовсім гола дівчина.

Тільки дівчині Іванко в очі зазирнув,
У глибоку чорну прірву поринув,
Приторкнулася до нього – ніжно обняла.
Та були холодні губи, мов роса.

Гей, люди, гей! Що за дивина?
Гей, люди, гей! Губи мов роса.

Вже смеркалось, як вертались з поля косарі,
Заспівали в темнім гаї солов’ї.
Заглядає соромливо місяць у вікно,
Тихо-тихо ніч лягає на село.

Гей, люди, гей! Було весілля.
Гей, люди, гей! бачила земля.