В саду калину посадила мати,
Що десь у лузі дикою росла.
Не встиг, не встиг я в неї розпитати, |
Чому цей кущ до дому принесла?.. | (2)

Може, червоне гроно полюбилось,
Чи цвіт духмяний рано по весні.
А, може, внукам, щоби не студились, |
Відвар цілющий - думалось мені... | (2)

О, врано-рано, ти пішла із саду,
Мов сироту і тато полишив,
Вже не спитаю, не знайду розраду, |
Перед тобою, рідна, зогрішив... | (2)

Можливо й зараз ненька мене чує,
Блукаючи у зоряних світах,
Та лиш мовчання на мене чатує, |
Тому шукаю до калини шлях... | (2)

У сад старий весною повернуся,
Різьбяний лист зелений зашумить,
Калині, мов матусі, поклонюся, |
І туга в серці знову защемить... | (2)

Не встиг, не встиг я в неї розпитати,
Чому цей кущ до дому принесла?.. | (2)