Попід гай зелененький
Пав сніжок молоденький,
Там кіноньки походили,
Слідоньків наробили,
Слідом матінкою, слідом
За своєю донькою,
Дай же си, Боже, де послідити,
З собою до дому взяти.

Вийди Марусенько, вийди,
Може ти є кривдонькою,
Возьмемо тя назад з собою.
Нема Марусеньки в дому,
Пішла спати в солому.
А в якую? – в ячмінную!
А в чию? – в сосідную!

Пропала надія, забилося серце,
Заплакали очи мої.
Любив я дівчину, та й та измінила,
Горенько в сьвіті мені!

Якби она знала любов мою щиру,
Она б не кидала мене,
Любила б, кохала, як мати дитину
Ще й серце віддала б своє.

А то гдесь далеко з другим ти жартуєш,
За мене забула зовсім,
А я сиротина сиджу та сумую,
Не сплю і нічого не їм.

Якби она знала, що сонце без неї
Не сьвітить мені, як другим,
Она б спамяталась, мене полюбила б,
Щасливі були б зовсім.

Якби она знала, що в сьвіті без неї
Нема чого жити мені,
Она б не цурилась мене бідолахи
І кинула б жарти свої.

Тепер вже пропало, течуть з очей слези
І серце щемить, та болить,
Пійду утоплюся в глубокій криниці,
Не буду я більше вже жити.

Або як повішусь на тій гилячині,
Що в неї в садочку росте.
Умру я нещасний за тебе, дівчино,
І гріх тобі буде за те.