Сиділи поруч у мовчанні.
Вона писала, він писав.
Просились в рими сподівання –
І відкривались небеса.

Натхненно почуття лягали,
Спокійно барвились слова.
Вона себе в словах лишала,
А у його рядках – вона.

Дивились очі світ-за-очі,
Серця ще далі – у серця.
Тендітні обриси жіночі
Торкались пальцями лиця.

В сміливих римах обіймали
Гарячі руки всю її.
Вони так пристрасно писали,
Коли лишалися одні.

Вона, мов музика лилася,
Звучала Музою, а він,
Натхненний, з нею залишався –
Із Римою справдешній Рим.